«Авантюра»

сказала моя дільнича, коли я попередила, що їду у відпустку. На тридцять першому тижні вагітності. Куди, щоб не викликати зайвих емоцій, не оголосила

Новий Світ. Світанок

Насправді зібралися, як завжди, в Крим. Оздоровити дітей, відпочити всім та набратись позитивних емоцій.

Ризик був, і ми це розуміли. Але самопочуття не викликало хвилювань, інтуїція підказувала, що все буде добре. Та й зовсім якось не хотілось народжувати в дорозі чи то в далекому Криму. Наша Олена Андріївна дала «добро». Прийняли рішення і зібрались: на протязі одного дня.

Настрій був чудовий, дорога легка, Яні з Артемом наш автомобіль рідний, як хата, за своє життя вони вже не одну тисячу кілометрів наїздили, і дуже вже їм подобається подорожувати. Татко зробив велику лежанку ззаду, тому вони собі то спали, то гралися, то спостерігали у вікно, зручно було і весело. Ночували в Южноукраїнську, заїжджали в гості в Сімферополь.

І от ми вже в Судаку. Нас вітає велична фортеця - замок принца і принцеси. Але кінцева зупинка - Новий Світ і ці дев’ять кілометрів щоразу були випробуванням. Справжня кримська дорога: крутий серпантин і скеля з одного боку дороги, і прірва з іншого… І хоч немало проїхали ми гірських серпантинів, але цей… То звивається, то закручується в кільце, то звужується, що дві машини не розминуться, здається, зараз зустрічна вантажівка вдавить тебе в скелю, або скине в прірву. Але коли серце знов завмирає на повороті, раптом відкривається панорама Нового Світу. І вже не відчуваєш напруги і втоми, і розумієш, що вартувало цю відстань подолати…

Жили в приватному секторі, бо наметовий відпочинок був цього разу недоречним… Але якщо зважувати плюси і мінуси, то більше до душі другий. Засинати і прокидатись під шум хвиль, зустрічати світанок і милуватись місячною доріжкою, радіти відмінному апетиту у дітей, а ще, після трьох тижнів на березі моря знов повернутись до цивілізації. Не скажу, що цього разу мені не сподобалось, але якщо би був вибір… Ну море, пляж, ну бойлер в квартирі, але вода все одно за графіком, тому її треба запасати і гріти дідівським методом – на плиті в каструлі. Четвертий поверх, тому по кілька разів на день мусили долати некороткий маршрут «хата-пляж». Купа часу, проведеного в квартирі, наявність телевізора, а це ж дорогоцінний час відпочинку. Ну а що приємного в тому, що господиня за нашої відсутності відвідувала квартиру?

Але природа в Новому Світі просто нереальна, вражає її одночасна грізність і лагідність. Три кольорові бухти: Блакитна, Синя і Зелена, названі так за колір води, Царський пляж у Блакитній, фантастичний Сокіл, який  облюбували альпіністи для своїх сходжень, тому що там є маршрути різних видів складності, довгошиє чудовисько мис Капчик, безконечні гори вдалині, що захищають Новий Світ від холодних вітрів і затримують дощові хмари – така краса, створена природою.

Колись князь Голіцин купив це селище з намірами розвивати виноробну справу у Криму і в 1878 році відкрив завод шампанських вин. Князь інтенсивно облаштував околиці. Навколо гори Коба-Кая його стараннями в камені прорубана стежка, яка обходить місцеві бухти і прогулянка нею – обов’язковий ритуал новосвітських туристів. Нам випало пройти «тропу Голіцина» двічі, правда через спеку мусили чекати вечора, тому закінчували похід майже в повній темноті, це додавало таємничості і романтики. По дорозі потрапляєш у гігантський грот. В середні віки в ньому знаходився християнський печерний монастир, а пізніше винотека Голіцина, до сих пір збереглися кам’яні арки - сховища для шампанського. Тут проводились концерти і, кажуть, тут співав Шаляпін, звідки й назва – грот Шаляпіна.

А ще ялівцевий гай, що є живим пам’ятником далеких епох, які тривали 60 мільйонів років тому. Кажуть ці ліси бачили мамонтів, шаблезубих тигрів, печерних ведмедів... Таке різноманіття хвойних дерев: декілька видів ялівцю, сосна Кримська, сосна Судацька, яка зустрічається тільки тут і на мисі Айя. Повітря тут аж густе від величезної кількості фітонцидів, що проникають глибоко в легені з кожним подихом.

І можна зробити купу фотографій, але все одно охопити реальну красу і могутність цієї  дивної природи неможливо. Хіба запах ялівцевої підставки з-під гарячого горнятка навіє спогад, і забуті образи минулого літа знов виринуть із пам’яті... І знову несамовито захочеться потрапити в це дивне місце…

Ми побували в Карадазькому дельфінарії. Всім дуже сподобалось. Скільки було радощів, коли дельфіни Яша і Яна, “вітаючись”, вистрибнули з води, вдарили хвостами і обдали нас бризками з ніг до голови, найбільше дісталось Артемові - змок до нитки. Виступали морські котики.

Найтриваліші наші походи були по стежині Голіцина, Артем підтримував мене (через мій стан) в дорозі, як справжній чоловік. Але татко наш трохи помандрував з фотоапаратом по навколишніх горах, щоб наловити краєвидів напам’ять. Ще вони з товаришем піднімались на Сокіл (це відео мені досі дивитись страшно).

Виїжджали на дикі пляжі в Сонячну Долину, Морське, на Меганом. Тут можна було абстрагуватись від цілого світу наодинці з морем. Діти бігали і верещали від радості. Були ми і в Коктебелі, хотіли провідати нашу Тиху бухту, але не потрапили туди, бо Тиху оголосили природним парком регіонального значення і в’їзд туди тепер заборонений, виявляється.

Але все хороше швидко закінчується, і наші три тижні в Новому Світі також промайнули на одному диханні, і ми вирушили в дорогу додому, бо попереду нас чекала надзвичайно важлива подія… А спогади про цей Парадиз залишаться з нами назавжди...